Приємно лежати на підлозі, відчувати через усю квартиру запах чекаючего на тебе спагеті на кухні, розміркувати про те, що одягти вранці та спокійненько прослуховувати пісеньки із плейлісту гарненької білявки. Звичайнісінький вечір, а який догідливий.

Дивлюся на тебе: "Яка ти гарна, блакитні дві дірочки, білі різалки у роті та міцні скули, якими тільки пояснювати усе нез'ясоване. В тобі приховане минуле усіх минулих". А зараз, давай поговоримо, бо кава закінчується.

Люблю таку погоду, можна поговорити із справжнім, а дощ теплий, омиває і любить тебе.

Сьогодні ввечері, вікна розповідають безкоштовні історії.
По-маленьку спускаємося з верхівок романтики,
Ти намагаєшся стрибати, а в кінцевому підсумку летиш стрімголов.
Поговорити, сісти б з тобою як раніше:
- Ти де? - Я знову поряд, - люблю тебе, за дивні сірі очі, в яких я бачу маленьку кількість болі.
Ніхто не скаже: " І дідько з вами, пішли за вічність, полягаємо вздовж переправи".
І знову: "Я люблю тебе, за дивні сірі очі, пробач, ніколи не цурайся, того, що робиш, того, що мрієш".

Мені подобається ваше почуття гумору. Я згодна їхати у Філадельфію. Спробуймо ще раз прочитати вірші І.Броцького, а поки піду приготую "Полуницю з вершками".